Новина

Створення нових лісів на Тернопільщині: питання актуальне для лісівників, але не для громад

         Створення нових лісів завжди було питанням номер один розвитку лісового господарства Тернопільщини. Водночас із року в рік держпідприємства Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства наштовхуються на дві основні проблеми – потреба в землі для посадки лісу та в коштах, які необхідні для виготовлення правовстановлюючих документів на її передачу під заліснення.

        Зокрема, плануючи регіональну програму розвитку лісового господарства «Ліси Тернопільщини» до 2020 року, облуправління заклало під лісорозведення 500 гектарів. Але фахівці своєї справи, лісівники зі стажем, скажуть, що, звичайно, можна і 1000 гектарів закласти, та де взяти ресурс для втілення програми з лісорозведення? До слова, регіональна програма уже на завершальному етапі погоджувальних процедур. Опісля буде передана на розгляд обласної ради, і, сподіваємось, прийнята.

        Питання лісорозведення нещодавно обговорювали на нараді в Тернопільському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Зокрема, керівники підпорядкованих підприємств висловлювали своє бачення стосовно того, як його вирішити. А питання дійсно проблемне, адже його суть ховається у фінансуванні, точніше, його відсутності з боку держави. І якщо в минулі роки з державного бюджету на лісовідновлення і лісорозведення державні підприємства отримували більше 40 відсотків від усієї суми витрачених коштів, то наразі всі лісогосподарські роботи лісові господарства виконують власним коштом.

        А тепер додамо сюди плату за виготовлення правовстановлюючих документів на землю (2 тис. грн за 1 га виготовлення проекту землеустрою – прим.), що є дороговартісною і довготривалою в часі процедурою. Та й саме вирощування нових лісів потребує фінансових видатків, так, за підрахунками облуправління, вартість створення й вирощування 1 га захисних насаджень перевищує 10,0 тис. грн. Але, найбільш гострою залишається проблема виділення земель під заліснення.

        Проблема в тому, що лісові господарства потребують під заліснення малопродуктивні й деградовані землі, які вийшли з-під сільськогосподарського виробництва, відтак і плата за відшкодування втрат таких земель – відсутня, однак місцеві громади (сільські і селищні ради) не поспішають виділяти держлісфонду такі землі. Зокрема, головний спеціаліст відділу лісового та мисливського господарства, охорони і захисту лісів облуправління Ігор Гуменюк поінформував, що обласне управління звернулось в головне управління Держгеокадастру в Тернопільській області із запитом щодо наявності таких земель. Загальна площа їх чимала – ­­­­1462 га. Разом із тим, карта «вільних» земель розподілена нерівномірно, - є райони, де з ними зовсім сутужно. Це – Борщівський, Кременецький і Бучацький райони. Та, як виявилося, після обстеження, не всі вільні землі можна заліснювати, а більшість уже заліснені держпідприємствами облуправління раніше, просто не отримані правовстановлюючі документи.

        «Переважна більшість деградованих і малопродуктивних земель, ми вже стикалися з таким, продано на аукціонах, – говорить директор ДП «Бережанське лісомисливське господарство» Олександр Левчук. – Ми приходимо туди заліснювати землю, а в неї уже є кадастровий номер. До того ж, сільські громади зараз категорично відмовляються надавати будь-які землі. Це виключено, тому що на аукціонах їм даються певні кошти, а лісгосп на це не може їм нічого запропонувати. І громада проти», – резюмує Олександр Левчук.

        Як приклад, керівник навів сумний досвід більше як річної судової тяганини Бережанського лісомисливського господарства з сільським головою Мечищівської сільської ради Василем Сидоровичем. Землю під заліснення державному підприємству передано сільською радою Мечищева минулого скликання, тож лісомисливське господарство розпочало процедуру оформлення землі, на що затрачено чималу суму коштів. Водночас заліснювати дану ділянку лісівники не поспішають, адже остаточне завершення процедури землеустрою ще не завершено, враховуючи, що мечищівський сільський голова відвойовує землю в судових інстанціях.      

        У подальшому Олександр Левчук не бачить суттєвого вирішення ситуації з передачею земель під заліснення, ба, вона навіть погіршиться. Крім того, термін виготовлення правовстановлюючих документів становить мінімум рік. І якщо в деяких сільських радах Бережанщини землі під заліснення ще можна віднайти, то в Козівському і Підгаєцькому районах майже немає площ під створення нових лісів. Водночас за десятиріччя площі державного лісового фонду, якими опікується Бережанське лісомисливське господарство, збільшилися на 619 гектарів.

        «Питання землі не вирішиться ні за день, ні за місяць, – переконаний начальник Тернопільського ОУЛМГ Олег Яремко. – До того ж, немає ніяких гарантій, що ці землі, які перебувають під консервацією, нам передадуть під заліснення. Потрібно напрацювати дане питання з районними земельними комісіями та розглянути можливість передачі тих земель, які ще є в наявності. Лише спільними діями можна якось зрушити дане питання з місця».

        Згідно з земельним законодавством, вибір та обстеження земельної ділянки проводить замовник (лісгосп – прим.), далі потрібно з’ясувати статус даної земельної ділянки, а потім звернутися з клопотанням про дозвіл на виготовлення документації із землевідведення і тільки після затвердження проектної документації можливо приступати до її заліснення. При цьому сільська рада чи громада має надати погодження на її передачу. Тут, власне, й виникають колізії.

        Не легша ситуація і по інших державних підприємствах. Зокрема, Бучацький, Монастириський (Бучацьке лісове господарство) Борщівський, Чортківський, Заліщицький райони (Чортківське лісове господарство) – завжди славилися багатими ґрунтами, м’яким кліматом, а відповідно і переважаючим інтересом у бік агробізнесу. Та й термін невеликий збору урожаю. Мабуть, люди мало замислюються, що не хлібом єдиним. Тут, на цій землі жити ще їхнім дітям й онукам. Водночас про рубки кричать усі, хоча вони відбуваються в правовому полі, і, як показала практика ведення лісового господарювання на Тернопіллі, користування лісами відбувається невиснажливо. Рубаємо менше, заліснюємо площі, що вийшли з-під головного користування. Лише майбутні покоління лісівників оцінять ту роботу, яку виконують теперішні лісоводи Тернопільщини. А цінувати буде що, але на це потрібен час. Бо діброва – це не поле жита чи пшениці. Це величезний цикл, який включає в себе тривалий час, значні кошти й людські ресурси. Водночас піти назустріч лісівникам та допомогти збільшити лісистість Тернопільщини, як виявилося, не так вже й багато охочих. Громадські організації в один голос кричать «Не рубайте лісів» та чи до снаги їм допомогти лісівникам переконати ту чи іншу сільську раду/громаду в тому, що потрібно і збільшувати лісові площі. Он хоча б мечищівського сільського голову запевнити в тому, що ділянка лісу дасть набагато більше користі, правда не йому, а вже його онукам.

Прес-служба Тернопільського ОУЛМГ