Шумлять ліси, думаючи свою величну думу, такі всемогутні і водночас такі беззахисні. Порозуміймося з ними. Зуміймо на відстані серця поговорити з лісом, наберімося в нього життєвої сили та снаги, збережімо у собі високе почуття творців зелених багатств України – ці влучні слова як ніякі інші характеризують людину, яка все своє життя дбала про ліси, про їхню красу, охороняла їх. Дбала не лише про лісівничі буденні справи, а й наділяла професію лісівника духовністю, багатогранним колоритом. Сьогодні наша розмова з лісівником з величезним досвідом Романом Володимировичем Кізимою, за плечима у якого чималий трудовий стаж – 45 років роботи на багатьох посадах – від помічника майстра лісу до головного лісничого.
Народився Роман Володимирович 1934 року у селі Тростянець, що на Бережанщині. Був один у сім’ї. Батьки померли рано, тож довелося самому ставати на ноги й заробляти собі на життя.
Високий бал по завершенні навчання у Львівському лісотехнічному інституті дав змогу Романові Володимировичу самому вибирати собі місце роботи (він увійшов у десятку кращих випускників – авт.). Усіх інших тоді направляли в далекий Сибір.
Від майстра лісових культур до головного лісничого
Найближчим місцем роботи стала Хмельницька область, на Тернопільщині тоді не було вакантних місць. Через рік колеги повідомили, що з’явилося місце майстра лісових культур. За словами Романа Володимировича, 1954 рік був останнім роком існування і лісгоспів, і ліспромгоспів, згодом їх об’єднали. Відтак Роман Володимирович почав працювати у Бережанському лісгоспі. За 1,2 роки він пропрацював лісничим Конюхівського, виконуючим обов’язки лісничого Тростянецького та лісничим Раївського лісництв. У Раївському лісництві пан Роман відбудував господарство, заклав 5 га Раївського парку, згодом існуючого парку приєднали ще 20-гектарну площу. В тих умовах не тільки підтримали, а й розширили парк, доповнивши декоративними породами, упорядкували існуючі озера й створили нове.
Наразі Раївський парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зараз у парку нараховується 56 видів форм дерев і кущів. Увагу заслуговують групові посадки вікових дерев модрини європейської, сосен Веймутової та чорної, бука лісового форми пурпурнолистої, дуба звичайного, гіркокаштана звичайного, клена гостролистого і липи широколистої. Гордістю парку є його старожил – 450-річний дуб Богдана Хмельницького, який, на жаль, всихається (за легендою український гетьман відпочивав поблизу нього під час походу на Львів 1644 р.), дуб “Богатир” (який пережив уже свій 400-літній ювілей) та 300-літня сосна Веймутова.
Пізніше Романа Володимировича знову повернули до Бережанського лісгоспу старшим інженером-економістом. На тодішній час це була найвища економічна посада в лісгоспі, на якій пан Роман пропрацював 4 роки. У 1967 році його призначили головним інженером. 1977 року Роман Кізима став головним лісничим Бережанського лісгоспу. Уже будучи на пенсії пан Роман продовжував працювати інженером лісового господарства, де працював ще до 2003 року. Зараз Роман Кізима, з 45-річним стажем за плечима, перебуває на заслуженому відпочинку і з великою радістю ділиться своїми роздумами і розповідями про ті далекі нелегкі, але водночас радісні часи.
Хоровому колективові «Діброва» у середині 90-их року присвоєно звання Народного
Не забували лісівники за буденними ділами й про духовні. 1959 року за ініціативи Романа Кізими створено чоловічий хор «Діброва», який здобув безліч заслуг серед районних й обласних конкурсів та оглядів. Жодне свято не обходилося без потужного співу сорока лісівників у формі. На тодішній час «Діброву» запрошували на всі визначні свята. Зокрема, були на відкритті пам’ятника у Василькові, на відкритті існуючого табору горі Лисоня, на святкуванні ювілейної дати з часу першої історичної згадки про Теребовлю й багато інших. Не говорячи вже про всі святкові урочистості у рідних Бережанах, жоден з яких не відбувався без співочої «Діброви». Проіснував хор 42 роки, за цей час здобув безліч нагород районного та обласного значень, став відомим далеко за межами нашої області та удостоївся звання Народного у середині 90-их років.
За часи роботи заліснено безліч непридатних для с/г робіт земель
Не забули ми запитати про робочі будні. Коли Роман Володимировича направили працювати у Бережанський лісгосп, то Бережанщина найбільше запам’яталася йому величезною кількістю гір та ярів, словом, земель, не придатних для сільськогосподарських робіт. Отож, завданням бережанських лісівників було виправити цю ситуацію, в результаті чого на цих непридатних площах з’явилося більше 400 гектарів лісу, які збереглися до сьогодні. Зелені насадження в основному складалися з хвойних порід (на той час вводили таку цінну сировину, як модрина), інколи з червоного дуба, які найбільше приживалися на бідних еродованих грунтах. Коли Роман Володимирович працював інженером-економістом, у Бережанському лісгоспі побудували лісозавод. На той час у лісгоспі працювало майже 600 осіб. На заводі був лісопильний цех, цех із клейки кухонних дощок, стружки та різьби по дереву – всі ці об’єкти були самостійними і не залежали один від одного. Був окремий сувенірний завод, який працював ще до кінця 90-их років. Однак з часом позакривалися склозаводи в тому числі й Бережанський, отож перестали замовляти стружку. Виробництво почало занепадати, не було збуту. Отож, вирішили скоротити виробництво на лісозаводі, а згодом узагалі закрити. Наразі залишився лише нижній склад із необробленої деревини.
Як сказав Роман Кізима, на тодішній час заготовляли і лікарські рослини, й мед, було кінне та підсобне господарство, виготовляли березовий сік у великих кількостях, збирали ягоди дикорослих рослин, гриби і ін. Усі працівники харчувалися в їдальні, яка функціонувала на території лісгоспу. Вирощували зернові, гречку, з якої робили консервацію. Одним словом, лісове господарство забезпечувало себе повністю.
На Бережанщині постійно нарощували площу під дубові насадження
Це було основним завданням, адже дуб – найцінніша сировина. Крім того, ввели, як уже зазначалося вище, модрину європейську, цінну сировину, яка, на відміну від дуба, не є вибагливою до вмісту корисних речовин у грунтах, також дугласію.
Роман Кізима, трудівник-лісівник з великим стажем підсумував свою розповідь тим, що кожен мав якусь роботу і якийсь невеличкий притулок у лісі і місто й навколишні села жили повним життям. Адже усі були задіяні роботою, хто вирощував ліси й доглядав за ними, нарощував площі лісових насаджень, хтось працював на лісозаводі, хтось у підсобному господарстві, а хтось був зайнятий сезонною роботою зі збирання дарів лісу.
