Новина

Грунти деградують через… недостатній рівень заліснення

         Фактори деградації

До деградації грунтів призводить низка факторів. Один із найважливіших — недостатній рівень заліснення території України. Якщо в країнах ЄС він становить 25-30 відсотків, то в нас лише – 14. Це спричинює суховії, порушення водного режиму земель. Високий рівень розорювання (найвищий у Європі) теж завдає їм величезної шкоди. Науковці наполягають на тому, що 4-10 мільйонів га вгідь слід вилучити із сільськогосподарського виробництва. Йдеться переважно про ділянки, розташовані на крутосхилах та поблизу водойм. Але як це зробити, якщо більшість сільгоспугідь розпайована? Стан грунтів значною мірою залежить і від культури землеробства. Протягом останніх 20 років її рівень різко впав. На більшості сільськогосподарських площ зруйновано систему сівозмін, яку, на думку вчених, не можна замінити ні внесенням великого обсягу добрив, ні запровадженням зрошення, ні іншими заходами. Через порушення сівозмін виснажуються грунти, накопичуються хвороби та шкідники. На багатьох площах південних регіонів внаслідок багаторічного застосування системи «соняшник по соняшнику» розвелася така сила-силенна шкідників, що далі вже просто немає сенсу сіяти тут цю культуру. Масштаби таких меліоративних заходів, як вапнування та гіпсування, дуже далекі від потреб. Через це їх можна назвати символічними. Не було повноцінного компенсування поживних речовин, які втрачала земля після кожного врожаю. Якщо до 1990 року кожний гектар ріллі одержував у середньому по 4-10 тонн органічних добрив, то останніми роками — лише по 600 кілограмів. Унесення мінеральних добрив також зменшилося більш як удвічі.

Ліміт на... врожай

На зорі аграрних реформ поширена була думка про те, що приватна форма власності на землю є ключем до розв’язання проблеми охорони грунтів. Мовляв, власник сам леліятиме землю, як рідну дитину, бо зацікавлений в одержанні високих урожаїв. Однак сьогодні ми бачимо, що власники та орендарі не надто переймаються її станом. Може, це лише в нас так, а за кордоном інакше? Ні, й там приватна власність на землю автоматично не забезпечує охорони сільгоспземель і ландшафтів, а тому в розвинених країнах контроль за землекористуванням із боку держави дуже жорсткий, пояснив академік-секретар відділення землеробства НААНУ Сергій Булигін. Наприклад, у Німеччині, Франції, США та інших країнах обов’язковим доповненням до документа на право власності на землю є сертифікат якості грунту, в якому вказано всі його параметри родючості. Якщо через деякий час вони погіршуються, то власник зобов’язаний ужити заходів для виправлення ситуації. У Німеччині держава навіть... установила ліміти на максимальні врожаї! Тобто вона обмежує фермерську діяльність, щоб вона не виснажувала землю. В Англії, якщо спадкоємець сільгоспугідь не має відповідної аграрної освіти, то він одержує від державних органів попередження протягом певного часу ліквідувати цю прогалину, а в разі її невиконання земельна ділянка примусово продається з аукціону.

За кордоном завдяки суворим законам унеможливлюється спекуляція землею або нецільове її використання. І в нас так має бути, наполягає Сергій Булигін. «Від 1992 року ми порушуємо питання про створення Державної служби охорони грунтів, але віз і нині там. Наші грунти залишаються беззахисними», — нарікає академік.

На його переконання, така служба ефективно діятиме лише за умов оснащення її найсучаснішими технічними засобами, які дадуть змогу дуже швидко і точно оцінювати стан грунтів. Зокрема, йдеться про систему супутникового моніторингу, яку НААНУ планує запровадити протягом найближчого часу. Завдяки цьому можна буде відразу побачити цілісну картину українських грунтів, відстежувати процеси, які в них відбуваються, і відповідно реагувати.

Не лише контролювати...

Щоб урятувати наші грунти від занепаду, слід не лише ухвалити суворі закони, а й запровадити дієві механізми виконання їх на практиці, вважає академік О. Іващенко. Тут потрібен не штраф, а повне відшкодування заподіяної шкоди. Лише за таких умов людина, яка господарює на землі і вчинила злочин проти неї, не буде його повторювати.

Контроль за землекористуванням і справді повинен бути дуже суворим, погоджується із висловленими думками заступник директора з наукової роботи ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Соколовського» Микола Мірошниченко і додає, що такий контроль має поєднуватися з економічним стимулюванням заходів із охорони грунтів. Тобто держава повинна не тільки вимагати, а й допомагати. Такі заходи були передбачені Національною програмою охорони родючості грунтів, розробленою і поданою на розгляд парламенту ще 2004 року, але на друге читання вона так і не потрапила. Отже, на часі доопрацьовувати цю програму і подати її на розгляд Верховної Ради, вважають науковці.

Директор ННЦ «Інститут електрифікації та механізації сільського господарства» Валерій Адамчук вважає, що держава має стимулювати запровадження сучасних технологій обробітку грунту, в основі яких знаряддя, що мінімально порушують структуру грунту і забезпечують рівномірне внесення мінеральних та органічних добрив. При чому у сфері виробництва цих машин вітчизняне сільгоспмашинобудування може посісти лідируюче становище, оскільки інститут створив ціле сімейство ефективних і недорогих, порівняно з зарубіжними аналогами, машин. Це борони, глибокорозпушувачі, чизель-дископаки, комбіновані агрегати, пристрої для внесення добрив та засобів захисту з повітря тощо...

Було б добре, якби народні обранці, уряд та інші структури не лише почули волання української аграрної науки, а й нарешті почали щось робити для захисту наших чорноземів.