Новина

Галина Оліяр: «Ми ведемо Літопис природи»

Про унікальність природного заповідника «Медобори», про його дивовижну красу і неповторність цих теренів написано багато. Ми поставили перед собою мету – раніше написане наповнити більшою інформативністю, повсякденністю, якщо можна так сказати, безпосереднім спілкуванням з науковцями, тими, хто дбає про цю мальовничу місцевість, хто віддає себе служінню науці, хто може розповісти, як відбуваються природні процеси у заповіднику і як за цими дивовижними явищами спостерігає наука. Задля цього відбулася наша зустріч із заступником директора природного заповідника «Медобори» з наукових питань Галиною Оліяр.

Галино Іванівно, що є природним заповідником «Медобори» і в чому його унікальність?

Г.О.: Природний заповідник «Медобори» площею 9445 га створено 4 лютого 1990 року на основі Постанови КМУ. Як наукова установа ми функціонуємо практично з першого дня створення заповідника. Наш заповідник – це найвища форма охорони природи в Україні. Звичайно, що кожний заповідник є унікальним, бо має щось особливе. Унікальність «Медоборів» у збереженні природних комплексів Подільських Товтр, генофонду рослинного та тваринного світу. Пасмо Подільських Товтр простягається з північного заходу на південних схід від с. Підкамінь Львівської, через Тернопільську, Хмельницьку області, Молдову і аж до Румунії. Територія заповідника багата не лише історичними пам’ятками, а й славиться багатою флорою та фауною з 41 видом рослин та 64 видами тварин, занесеними до Червоної книги України.

Велика кількість унікальних природних комплексів потребує їх наукового вивчення. Відомо, що у вас функціонує науковий відділ. Що він робить?

Г.О.: Науковці відділу спостерігають за процесами, які відбуваються у заповідних екосистемах (лісі, степу, луках тощо), рослинному та тваринному світі. Наш науковий відділ складається з шести осіб на чолі з керівником відділу та спеціаліст з еколого-освітньої роботи. Загалом це два зоологи, два ботаніки та два лісівники. Основним завданням є ведення Літопису природи. Програму Літопису природи затверджено Академією Наук України. Ми складаємо плани, які затверджує Держагентство лісових ресурсів України за погодженням Мінекології України.

Роботи вистачає. На закладених постійних наукових стаціонарах проводимо регулярні дослідження стану та динаміки насаджень різних типів лісу з охопленням різних вікових стадій, стану букових екосистем на межі ареалу, а також стаціонарні дослідження динаміки пошкодження насаджень хворобами та шкідниками. На постійних ботанічних пробних площах досліджуємо флору, рослинність, стан та динаміку регіонально рідкісних популяцій та червонокнижних видів, на основі чого розробляємо рекомендації щодо режимів їх збереження. Здійснення моніторингу за тваринним населенням лісів і степових угруповань заповідника здійснюємо на постійних стаціонарах та маршрутах, що надає нам можливість накопичувати інформацію про чисельність та стан основних популяцій тварин у біоценозах, вести цілеспрямовані спостереження за чисельністю та біологією рідкісних, рідких та зникаючих видів, встановлювати причини коливання їх чисельності.

Крім Літопису природи проводимо ще низку наукових досліджень інших напрямків. Їх проводять як науковці заповідника, так і інші наукові українські та закордонні установи. Зокрема, у заповіднику працює багато ентомологів (науковці, які вивчають комах, дрібні безхребетні – авт.). Цю групу у заповіднику веде Ярослав Капелюх. Завдяки йому наша колекція є найліпшою в області, має велику наукову вагу.

Окрім безпосередніх досліджень у заповіднику наші науковці їх здійснюють на інших об’єктах природно-заповідного фонду області, зокрема, тепер ми працюємо на теренах Бережанщини, де є доволі багато степових об’єктів, які цікаві для науки.

Чи є зацікавленість, окрім вашого наукового відділу, у дослідженні заповідника з боку українських й іноземних науковців?

Г.О.: Звичайно. До нас приїжджають науковці з Польщі, з якими ми тісно співпрацюємо ще з 1994 року. Гостював у нас професор Польської академії наук А.Шептицький, на жаль, уже покійний, племінник знаменитого митрополита Андрея Шептицького. Саме він помітив подібність природи української і польської і запропонував співпрацю з Ойцовським Парком Народовим. Ми часто відвідуємо їх, а вони нас. Словом, обмінюємося досвідом.

У вашому заповіднику дійсно є рідкісні рослини, яких практично ніде не зустрінеш…

Г.О.:  Під час льодовикового періоду Поділля було за межами зледеніння. Саме тому збереглися ці види рослин, які потребують для росту багато кальцію, на який багата місцева територія. Через це в заповіднику поширені ендемічні, реліктові та погранично-ареальні види рослин, такі як ковила волосиста та пірчаста, шавлія кременецька, шиверекія подільська, змієголовник австрійський, аконіти кущистий і шерстистовустий, ясенець білий і ін.

Відомо, що природний заповідник багатий й історичними пам’ятками…

Г.О.: Під час археологічних досліджень виявлено язичницькі святилища Х-ХІІІ століття. У цей період одночасно існували різнотипні городища святилища: Звенигород, Бохіт та Говда. Найліпше збереглося капище на горі Бохіт, де у Х-ХІІІ столітті стояв всесвітньовідомий Збруцький ідол (Світовид), якому поклонялися східні слов’яни. Це капище-святилище було доволі високого рангу для древніх слов’ян. Біля нього здійснювали релігійні ритуали, у ХІІ-ХІІІ століттях відбувалися жертвоприношення, найчисельніші з них були під час монголо-татарської навали на Русь. Існують свідчення, що останні жертвоприношення відбувалися ще у ХVІІ столітті, коли на Русі остаточно укріпилося християнство. Втім, як би там не було, Світовид є об’єктом культурної спадщини і має велике науково-просвітницьке значення.

Чи можна відвідувати заповідник самостійно?

Г.О.: У заповіднику встановлено заповідний режим. Тут, як уже зазначалося, здійснюють наукові дослідження та спостереження за перебігом природних процесів. Тому відвідувати його можна лише з дозволу адміністрації і лише в межах екологічних стежок. Проте місцевим мешканцям, звичайно, ми не можемо заборонити ходити заповідною територією. А ми щиро їм вдячні за дотримання правил поведінки у заповіднику та на екологічних стежках.

Чому ви стали науковцем? Адже, погодьтеся, професія потребує надзусиль і є дуже відповідальною.

Г.О.: Наша робота має свою специфіку. Її потрібно дуже любити. Адже не просто у будь-яку пору року, незалежно від погоди проводити дослідження лісу, рослин, розпізнавати за співом птахів та виконувати безліч інших робіт, які вимагають заповзяття й цілеспрямованості. Взагалі моя робота мені дуже подобається, тому я працюю тут з часу заснування заповідника. Раніше я викладала у школі біологію.

Чи існують проблеми у природному заповіднику і як ви їх вирішуєте?

Г.О.: Звісно, проблем вистачає, як і будь-де. Але ми усвідомлюємо ситуацію і намагаємося ці проблеми вирішувати. Відрадно, що нас розуміють та усіляко сприяють. Зокрема, з боку Тернопільського обласного управління ЛМГ та держави зокрема. Тепер наші працівники регулярно отримують заробітну плату, а це є вагомим стимулом та заохоченням. Взагалі ж тут усі працюють за покликанням.