Новина

        Щоб потрапити до оселі Івана Барабаша в Оришківцях Гусятинського району, найкраще за допомогою звернутися до наймолодших мешканців села. Цього поважного чоловіка, який працює майстром лісу Гусятинського лісництва державного підприємства «Чортківське лісове господарство», діти називають не інакше, як власником міні-зоопарку. Адже на його обійсті, окрім свійських тварин та птиці, поселилися італійські несучки, смугасті кури Амрокси, породисті кролі. Та все ж найбільше серед пташиного розмаїття приваблюють поважні павичі.

        Особливо розкішний вигляд мають самці. Їхні сині блискучі спини та груди, а також чудернацькі вінці на голові видно здалека. А чого варті лише хвости, які нагадують казкові віяла. Коли павичі бачать чужих осіб, то починають голосити чи не на все село. «У цих птахів дуже пронизливий крик, зовсім не схожий на пташиний, — розповідає Іван Барабаш. — Сусіди чи родичі вже знають, що після того, як постукаєш у ворота, павичі кричать. А от незнайомці цього лякаються. Різкий звук видають пернаті і перед дощем, тому їх часто називають барометром. Хоч павичі — птахи дикі, та все ж швидко прив’язуються до своїх, бігають за ногами, їдять із рук і навіть можуть сісти на плече». 

        Диво-птахи живуть у Івана Барабаша вже шість років. Наразі у нього сім павичів: три самці і чотири самки. Цих екзотів господар вирощує задля краси. Особливо велике задоволення отримує тоді, коли павич розпускає свій розкішний хвіст. Восени павичі скидають довгі хвостові пір’їни, адже вони їм потрібні лише для приваблювання самок. Навесні у птахів знову з’являються півтора, а то й триметрові хвости.
У природі павичі — вільні птахи. Ночують зазвичай високо на деревах. Щоб вони добре почувалися в неволі, потрібно подбати про їхні умови. Оришківський господар змайстрував для своїх улюбленців просторий вольєр, взимку птахи живуть у домашньому курнику. Як тільки потепліє, чоловік випускає їх на подвір’я. Павичі люблять ласувати травою, вишукувати черв’яків та комах. Також пан Іван годує їх пшеничним та кукурудзяним зерном, хлібом, вареною картоплею та кашею, тертими коренеплодами. Найбільшим смаколиком для екзотів є свіжий домашній сир. 

        — Павичі мають погану звичку – перелітають на чуже подвір’я або ж вилазять високо на дерево, — розповідає власник птахівника. — Щоб цього уникнути, можна обрізати летунам пір’я, але на таку красу рука не піднімається. До речі, м'ясо у цих птахів дуже смачне, в давні часи вважалось великим делікатесом. Але я навіть не уявлю, як можна зарізати таку птицю.

        Перший приплід самка павича дає на третій рік. Починає нестися у травні-червні. Яйця цих птахів господар підкладає для висиджування індичці, бо пава, яка відкладе кілька яєць, залишає гніздо. Заради «свіжої» крові господар міняє для пав женихів. Нового павича купив і цього року. Заплатив за нього три тисячі гривень. Але ця краса варта таких грошей.

Марія Безкоровайна.

газета "Сільський календар плюс"