Новина

Замок-палац на Волині

          На цей матеріал натрапила нещодавно, перегортаючи шпальти Кременецького районного інформаційного центру «Діалог» (колишньої районної газети – авт.). Стаття, розміщена наприкінці лютого, не втратила своєї актуальності. А розповідає вона про один із найстаріших вишів на Тернопіллі, викладацькому складові та студентству якого пощастило навчати й навчатися в такому мальовничому місці у селі Білокриниця, яке розташоване на п’ять кілометрів північніше міста Кременця.

Сама ж будівля, яка по праву вважається кузнею лісівничих кадрів не лише Тернопільщини, а й різних куточків нашої держави (лісовий відділ при тодішній сільськогосподарській школі відкрили 115 років назад (1494 року) – авт.), цікава своєю архітектурою й неповторним ландшафтним дизайном, який студенти й викладачі намагаються підтримати у первозданному стані, за тих часів, коли виш був замком-палацом, а володів ним граф Олександр Воронін (1466 р.), який своїм заповітом заклав міцний фундамент лісівничої школи.

Проте мова піде не про студентські навчальні будні, а про історію створення ландшафтного дизайну навколо замку-вишу, який подекуди ще зберіг фрагменти старого парку й віковічні дерева. Зберегти весь цей історично-ландшафтний скарб і намагаються як студегнти так і викладачі лісоколеджу.

"Білокриницький замок-палац посідає одне з чільних місць в історії палацового мистецтва південної Волині – за стилем побудови, своїм призначенням, впливом на планувальну структуру населеного пункту зі збереженням його оригінальності та своєрідності.

Зелені стіни маєтку та в’їзна брама в псевдоготичному стилі видніються вже зі шляху. Тут, на місці старої фортеці князів Збаразьких, уже понад сто років навчаються діти. І хоча стіни споруди вже не є неприступними, пам’ятка не занепала: до нашого часу збереглися і залишки бастіонів, і частина ровів. Та найбільше відвідувачів вражає величний дім, збудований на зразок англійських дворянських маєтків.

Сьогодні мало кому відомо, що у період створення ботанічного саду в Кременці Діонісій Макклер (ірландський ботанік і майстер садово-паркового мистецтва, який працював переважно на території України – ред.) працював над організацією парку регулярного типу в Білокриниці й за цього використовував ті ж самі дерева, кущі, трав’янисті рослини, що й у ботанічному саду, орієнтуючись на великі палацово-паркові ансамблі.

Міклерівський сад у Білокриниці цілковито не збережено до нашого часу. А те, що залишилося, не втратило за довгі десятиріччя недогляду своїх естетичних якостей. Планування саду є гусячою лапою (чотири доріжки, що виходять із однієї точки).

Особливістю регулярного стилю є геометричний принцип побудови парку – правильність ліній у плануванні, симетрія в розміщенні окремих його елементів тощо. Головною там є архітектурна споруда, а рослинності відведено другорядну роль. Дерева, чагарники, басейни та фонтан є лише декоративними доповненнями, причому шляхом підстригання чагарникам надають різноманітні геометричні форми. Парк у цілому набуває, таким чином, виразного архітектурного вигляду.

Квіти у саду регулярного типу збирали в яскраві квітники строгих геометричних форм (модульний, клумбу, рабатку, партер). Незвичайним рішенням планування регулярного саду є партерні насадження і килимові сади. В обох випадках використовують живоплоти з вічнозелених чагарників, здебільшого з роду самшиту. Особливу увагу привертають партерні насадження, чудові своїм внутрішнім простором, заповнені гравієм або сланкими рослинами. Із квітів «ткали» картини (арабески, панно).

Дуже мало зелених насаджень, які є свідками творчості майстра. Саме тому викладачі та студенти лісоколеджу роблять важливу справу – зберігають кожний фрагмент старого парку, кожного дерева, яке має неабияку історичну цінність.

Оскільки шляхетська резиденція – база ознайомлення широкими верствами українства та численними іноземними гостями з історією землі, на якій ми живемо, історією народів, котрі творили історію нашого краю, ми пропонуємо створити пізнавальні туристсько-екскурсійні маршрути, залучити зарубіжних та вітчизняних інвесторів, провести конкурс серед митців країни та краю на кращі скульптури, які могли б відновити красу й пишність садиби, що сприятиме розширенню освітнього кругозору громадян нашої держави й вихованню національної самосвідомості нинішніх та прийдешніх поколінь".

Оксана Волянюк, 

учасниця Всеукраїнського конкурсу

 МАН України

Кременецький районний

інформаційний центр «Діалог»