Дивно, наскільки наша країна багата на неповторні місця, якими навряд чи може похвалитися будь-яка інша країна, але найчастіше самі українці й гадки не мають про незвичну красу, яка їх оточує. Ось так і я (аж соромно зізнатися!), все дитинство провівши на мальовничому Тернопіллі, нещодавно вперше почула про унікальні карстові озера, що збереглися тут поблизу могутніх Подільських Товтр, у Вікні Гусятинського району.
- Ви колись бачили озера без дна? – цікавиться молодший науковий співробітник природного заповідника «Медобори» Оксана Мурська.
- Як це? – не приховую щирого здивування.
Жінка лише всміхається у відповідь і веде мене по просторому полю, що впирається в гори-острови, вкриті густим лісом. Тільки уявіть: всього якихось 20 мільйонів років тому в цій неосяжній низині котило свої хвилі Сарматське море. Від його підводного рифу сформувалися велетенські бічні утворення (товтри), і коли море відступило, вони так і залишилися висотою в кілька сотень метрів. Тепер у низині – поле, де й утворилися карстові озера. Раніше їх було кілька десятків, потім залишилось п’ять, а до наших днів збереглося лише два.
На перший погляд це звичайні невеличкі водойми. А що в них замість дна? «Під водою озеро як конус звужується донизу, утворюючи лійку, в якій є отвір, - відкриває секрет місцевої пам'ятки пані Оксана. – В одному озері отвір має ширину до 3 м, в іншому – до 5-ти».
Нічого собі! Справді, якщо придивитися, у центрі водойми видно темне коло безодні, звідки, немов фонтаном, піднімаються дрібненькі камінчики вапняку. Звідти постійно надходить вода з глибини 130 м. Найцікавіше, що температура її в цих озерах не змінюється цілий рік і становить +13 градусів: і в шалену спеку, і в 30-градусний мороз. Місцеві жителі кажуть, що це дуже цікаве явище саме взимку: коли надворі лютує завірюха, навколо озер навіть не замерзають береги, а у воді можна зігріти руки. У далекі часи, коли селяни ходили по схилах гір і з висоти милувалися красою природи, озера звідти блищали, ніби вікна - їх почали називати вікнинами. Звідси і пішла назва села – Вікно.
Одне озерце має більш первинний вигляд, інше – менше за розміром – люди навколо обмурували і звели поряд капличку – на релігійні свята тут святять воду. «Переказували, що вона має властивості зупиняти кров, адже піднімаючись з глибини, проходить не один шар вапняку, розчиняючи у собі солі. А, як відомо, кров згортається від солоної води», – пояснює пані Оксана.
Усі озера десь дуже глибоко з’єднані між собою. У зв’язку з цим вікняни можуть розказати багато легенд. Приміром, як одного разу чоловік їхав на бричці. Раптом коні сполохалися, і один з них впав у таке озеро і через деякий час виплив у Збручі. За другою легендою, від батьків втікали двоє закоханих: заможний хлопець та бідна дівчина. Вони впали в одне з цих озерець і виплили в іншому місці. Зараз ніхто не ризикує лізти у воду. «Скільки ми сюди приїжджаємо, жодного разу не бачили, щоб тут хтось купався: ні з дітей, ні з дорослих», – додає жінка.
Інна Ковалів, «Урядовий кур’єр», Тернопільська область
