«Осінь завжди зачаровує серце людини незбагненністю кольорів й відтінків, а ще дивовижною неповторністю краси природи. Кожен день не схожий на попередній. Він дивує, даруючи нові кольори й форми, тривожить сумними звуками і подіями, бо кожного дня відбуваються зміни. То небо синє-синє, безмежне і бездонне, то пливуть по ньому дивні хмарки, то стало воно сірим і сумним, задощило густим дощиком, все втратило свої кольори, то знову засміялося сонце з висоти, розфарбувало дивосвіт і зігріло все довкола, ніби літо повернулося…
Заблищать павутинки бабиного літа і натягнуться між гіллям, мов срібні струни, а вітер зачепить їх і зазвучить симфонія осені. А піднімеш голову вгору, там пташки летять у вирій і сумно стає на душі. А за ними вслід злітає жовте, червоне, багряне, руде листячко, воно танцює в парі з вітром, тільки не судилося йому довго літати… Опускається на землю, лягає, ще пошумить під ногами, закінчить свою останню пісню і… Осінь приходить…»
У Кременецькому лісотехнічнму коледжі вже традиційно щорічно проводять конкурс композицій з квітів. Це своєрідне прощання з літом, з його глибиною синього неба та теплим літнім сонечком.
Усі курси навчального закладу, які взяли участь у конкурсі, проявили неабиякий хист до створення своїх композицій. Це було щось неймовірне. Зал будинку культури був ніби частинкою якогось казкового королівства квітів. Оригінальність та фантазія проявлялася як у назвах, так і в самих композиціях. Шкода лишень, що квіткова краса недовговічна...
його глибиною синього неба та теплим літнім сонечком.
