Новина

Mісце, де говорить навіть каміння

         Аби побачити місця, де люди жити мільйони років тому, треба проїхати від Тернополя якихось 40 кілометрів. Гора Богит – місце, яке сучасні язичники визнали своїм основним релігійним центром.

Осінній ранок. Прохолодно, але сонячно. Невеликий гурт тернополян сідає у бусик, щоб за годину-дві побачити справжні дива. Дорога веде до Гримайлова – кілометрів 40. Згодом – Раштівці, Постолівка. Асфальтована дорога закінчується. Далі – побитий рівчаками ґрунтовий шлях. Кілька хвилин, і починається межа лісу. Саме тут – початок маршруту.

- Цей заповідник створили, аби зберегти у природному стані унікальні природні комплекси Подільських Товтр, - каже начальник наукового відділу заповідника "Медобори" Ярослав Капелюх. – Чимало з того, що тут живе і росте – унікальне!

На території заповідника "Медобори" функціонують три екологічних стежки: "Гостра Скеля", "Пуща відлюдника" і "Богит". Останньою – до священного місця язичників, ми і рушаємо. Компанію складають кілька тернопільських журналістів.

До речі, місцеві гору заввишки 413 м над рівнем моря називають "Бохіт", обов’язково із наголосом на перший склад.

Рифи перетворилися на гори

- Про те, що цю місцину треба охороняти, замислилися ще на початку ХХ століття, - розповідає на початку мандрівки наш екскурсовод. – Адже йдеться про унікальну пам’ятку природи та геологічного минулого, не тільки Поділля, а й усієї Європи.

Невисокі гори, які сьогодні майже повністю вкриті молодими дубово-грабово-буковими лісами, формувалися 12-15 млн. років тому. Тоді там хлюпало Сарматське море. Фактично високі пагорби, з яких складаються Медобори, – це рифи. Утворилися вони із решток морських організмів, які мали вапняковий скелет. Причому ці рештки перебувають у такому стані, якими 

їх накрив намул і пісок – не потрощеними.

- Ці горби не є високими – 50-60 м, а над долиною Збруча — до 100 м. Гора Богит - найвища у заповіднику, - каже пан Капелюх. – До місцини, яка нас найбільше цікавить, треба й

ти лісовою дорогою майже п’ять кілометрів.

Спершу така віддаль лякає. Але за розмовою втомитися не встигаємо. Місцева флора, за словами 

науковця, багата на медоносні, лікарські та вітамінні рослини. Ми в цьому пересвідчилися ще дорогою, адже вздовж шляху бачили чимало кущів глоду.

- Флора заповідника налічує майже 1000 видів рослин зі значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових видів, тобто таких, які або ніде більше не зустрічаються, або ростуть ще в одній-двох інших місцинах, - пояснює він. – До Європейського червоного списку належать шість видів місцевих рослин. Крім того, ми маємо кілька десятків видів із Червоної книги України! Одна з найцікавіших – лунарія оживаюча.

Чоловік показує нам непримітний кущик із великим листям. Окремі довгі стеблини закінчуються чимось схожим на метелика. Пан Капелюх пояснює, що коли насіння дозріває, відкриваються перламутрові перемички. З такого "цвіту" роблять зимові букети. Раптом хтось запитує: "А нас тут ніхто не вкусить?".

- Флора тут теж багата – зустрічається більше 1000 видів комах, кілька видів плазунів, понад 170 видів птахів і майже 50 – ссавців, - перелічує чоловік. – Більшість із них – типові для даної території види, хоча більше десятка є занесених до Червоної книги України.

Дольмен – загадка Богиту

Дорогою до капища Ярослав Капелюх просить нас трохи зійти зі стежки.

- Покажу вам дещо дуже цікаве, - каже він. – Тут недалечко… Обережно – тут стежка йде круто униз. Тепер дивіться! На схилі горба, унизу бачимо величну споруду. Відразу помітно, що вона – не природна, а рукотворна – кілька великих глиб вапняку, поскладані одна на одну.

- Це – дольмен. Хто його створив і з якою метою – невідомо. Але це – один із найстаріших архітектурних об’єктів, зроблених руками людей, які жили тут ще у дослав’янські часи. Власне, при розкопках на капищі археологи виявляли кераміку скіфів. Не дивно, що ця земля була заселеною ще тоді. Адже у неї було дуже зручне розташування. Це нині – глушина, а тоді поруч проходили торговельні шляхи.

До речі, якщо оглядати дольмен знизу, він справляє ще глибше враження. Віддає містикою.

- За однією із версій дослідників, ось ця арка, викладена з трьох каменів, - прохід, який символізував реінкарнацію. Однак це – лише припущення, - додає пан Капелюх.

У лісі – ціле місто-святилище

Багата територія заповідника і на історичні пам’ятки. Причому, як каже науковець, вони датуються Х-ХІІІ ст. І що надважливо – збережені у первозданному вигляді. Тепер їх почали "освоювати" сучасні язичники. Вони навіть визнали Богит своєю головною святинею. Лише тут у день літнього рівнодення віряни "висвячують" своїх верховних жерців.

- Археологи тут виявили язичницькі святилища ХІ-ХІІІ століття, - розповідає Ярослав Капелюх. – Вивчаючи цю територію, науковці зрозуміли, що люди тут жили і раніше.

У прадавні часи функціонували три городища-святилища: Богит, Говда та Звенигород. Причому у них було різне призначення: якщо Звенигород – місце веле

людних паломництв, то Богит – земля, де бути похованим вважали за честь. Яке значення мала Говда, - невідомо, бо це місце майже не вивчене.

- Найкраще збереглося капище на Богиті, - продовжує екскурсовод. – Саме тут, на думку деяких науковців, стояв всесвітньовідомий Збруцький ідол, або Світовид. Він відображав божество древніх слов’ян. Цю пам’ятку знайшли у 1444-му у річці Збруч.

Нині ідола, із чотирьох боків якого витесали верховних слов’янських богів – Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога, зберігають у музеї Кракова (Польща). І сподіватися на його повернення, на думку науковця, вже не варто.

- Насправді будова усього цього капища дуже нагадує форму будь-якого святого місця, - пояснює пан Капелюх. – Навколо чималої території могильника наші предки нагорнули земляний вал. Зараз ми з вами йдемо територією, яка була загальнодоступною для всіх вірян. При підйомі на гору ми перейдемо через вал, який відмежовував цю зону від священної. Туди мало право заходити лише тодішні священики – волхви.

На території всіх городищ-святилищ, за його словами, археологи знайшли та дослідили хлібні печі, жертовні колодязі та довгі будинки-контини. У них, швидше за все, жили слов’яни-язичники, які приходили на капище, щоб взяти участь в обрядових дійствах. Поруч зі священними місцям існували селища-супутники. Усі ці пам’ятки входять нині до складу "Збруцького культового центру".

- Ось це - центральна споруда капища, - пояснює він. – Саме тут начебто стояв ідол. На жаль, це місце - спаплюжене. Проте навколо ви можете побачити вісім жертовних ям. У двох із них вчені знайшли людські кістяки. Очевидно, язичники рідко вдавалися до людських жертвоприношень. Для цього мала бути дуже серйозна причина. Крім того, один із похованих, напевно, був дуже шанованим волхвом.

Трохи далі – ще одна культова споруда. Вона – дещо менших розмірів. Це підвищення теж обкладене каменем. Посередині – яма, яку колись заповнювали жертвоприношеннями. Переважно це були тварини, продукти, прикраси, знаряддя праці.

- У Звенигороді на місці жертовника зна

ходили срібні каблучки, скляні браслети, замки, ключі, сокири, стріли, коси, ножиці, - додає він. – До речі, там наземна частина капища взагалі не збереглася. Винен місцевий промисел – селяни випалювали із вапняку вапно. У діло йшло все каміння, яке потрапляло їм під руку. Тож такого, як на Богиті, ви більше ніде не побачите...

Довідка

Гори Медобори займають центральну частину Подільських Товтр. Заповідник "Медобори", створений у 1990 р., — природоохоронна територія площею 9455 га у межах Гусятинського і Підво

лочиського районів. Ще діє філія "Кременецькі гори".

Перебувати на території заповідника без дозволу туристам не варто. Вас можуть затримати, навіть оштрафувати. Тому про своє бажання відвідати, наприклад, гору Богит, треба завчасно повідомити працівників 

заповідника. За потреби, вони можуть організувати супровід.

Адреса адміністрації заповідника: 44210, Тернопільська область, Гусятинський район, смт. Гримайлів, вул. Міцкевича, 21, тел./факс: (03557) 3-12-47 (науковий відділ).

У жертовнику, складеному з каміння, вогонь колись горів постійно. Волхви – верховні жерці язичників гасили його лише раз на рік. Це довели науковці, які досліджували пам’ятку на Богиті.

Дольмен – не властива для язичництва споруда. Вона не вписується у призначення Богота, як пантеону. Очевидно, цей об’єкт зводили не слов’яни, вважає Ярослав Капелюх.

Вздовж екологічної стежки працівники заповідника розмістили ось такі інформаційні міні-стенди. Там є і фото, і коротка довідка про місцеву флору, фауну та дану місцину.

Любов Красновська,

Газета «20 хвилин

 

---