Новина

У гармонії з природою й життям

         Щоразу, коли настає найкращий період у році – настання весни у календарі, а згодом і в природі, ми звертаємо увагу на найкращу половину людства – жінок, які завжди ототожнювалися з цим красивої-краси періодом пробудження, оновлення, озеленення…

Здавалося б, жінка не може бути щасливішою, адже Бог дав їй неймовірну красу, розум, можливість дарувати життя й добру вдачу. Та коли ти працюєш у середовищі постійного й безперервного спілкування з природою, – це щастя, бо ти спостерігаєш за неперервним кругообігом життя у період 365 днів. Така філософія життя. Життя і професії, яку вибрали для себе ці сміливі, тендітні й водночас сильні волею жінки, по яких ітиметься далі у нашій передсвятковій розповіді. Чому сильні волею? – запитаєте ви. Та тому, що ніхто й ніколи з людей, які знаються на цій професії, незважаючи на перманентну її привабливість для пересічного громадянина, не назве її легкою. Ба, навіть навпаки, це важка, клопітка і не завжди вдячна професія. Вона не любить квапливих і нетерплячих. І тяжко карає за помилки, бо вони проявляються у довготривалому часі. Та й результат роботи споглядатимуть уже наступні покоління. Тож привідкриваємо завісу цієї таємничості. Говоритимемо про жінок у лісовій галузі. Про те, чому такі тендітні представниці обрали для себе нелегку й водночас широку для багатої уяви й можливостей професійну лісівничу стежину.

Враховуючи те, що в лісовому господарстві Тернопільщини жінок, які обрали для себе лісову професію, небагато, жінки-лісівнички у нас на вагу золота. А те, що за їхніми спинами не один десяток відданої праці, - неоціненно.

Лісівнича стежка Олександри Степанівни Наконечної простяглася поміж рівненьких рядочків майбутніх лісів. Протягом десятиліття ця тендітна жінка працювала на відповідальній ланці лісового господарства – створення, догляд за лісовими культурами. Плекаючи маленькі саджанці, немов маленьких дітей, викохувала майбутні ліси. Ніжними жіночими руками створено не один гектар лісових ділянок, які уже переведено в покриті лісом площі.

Чому обрала цей фах? Напевно, не бачила себе деінде. Хоча спочатку була мрія стати геологом, згодом – вчителем біології і географії. Та дитячі роки, проведені на лоні природи пересилили і залишили далеко позаду дитячі мрії та обрали те, до чого тяглася найбільше юна дівоча душа. Тож 1993 року Олександра Наконечна стає студенткою лісогосподарського факультету Українського державного лісотехнічного університету (тепер – Національний лісотехнічний університет – авт.).

Переддипломну практику Олександра Степанівна проходила у природному заповіднику «Медобори». Робота полягала у закладанні пробних площ у насадженнях грабових деревостанів. Захистивши дипломну роботу та отримавши диплом спеціаліста, Олександра Степанівна починає працювати різноробочою у Микулинецькому лісництві. Робота важка: займалася черенкуванням і живцюванням, доглядала за лісовими культурами, – говорить пані Олександра, – проте так приємно, коли приходиш на ділянку і бачиш результати цієї праці. Рівненькі рядочки доглянутих сіянців і саджанців. Одночасно з тим вдалося почерпнути багато знань і навичок у помічника лісничого Павла Євстаховича Голубенного.

2009 року Олександра Степанівна уже працює помічником лісничого Буданівського лісництва. З серпня 2012 року – начальником відділу лісового господарства ДП «Тернопільське лісове господарство».  

Неоціненний досвід за плечима Олександри Степанівни уже переймає її молодша донька Наталочка, яка незважаючи на свій юний вік, уже знається в лісівничих тонкощах набагато більше за своїх однолітків. Олександра Наконечна згадує, що цікавитися її роботою малеча почала ще відтоді, відколи змогла тримати ручку в руках. Тож пишається пані Олександра своєю донечкою, яка вже обрала, куди вступатиме. Тож буде, як і її мама – лісівничкою та стане послідовницею лісівничого роду.

 Після закінчення 1974 року Кременецького лісотехнікуму трудовий й життєвий компас направив Валентину Петрівну Божук із півночі Тернопільщини аж на південь. На Шумщині, де вона народилася, зростало її захоплення лісом, бо ж змалечку була залюблена у нього, мандруючи його звивистими стежинами. Вдивлялася у велич могутніх дубів, вслухалася у шум їхнього листя. Вивчала кожну дрібничку, кожну зміну, яку вносила нова пора року. Напевно, ще тоді зародилася думка здобути більше знань тієї невидимої величі, яку не могла охопити зором, а, скоріш за все, більше відчувала серцем. Тож упевнено, без сумнівів, обрала майбутній лісовий фах. Після завершення навчання Валентина Петрівна отримала направлення у Чортківське лісове господарство. Спочатку працювала лісником у Заліщицькому лісництві. Згодом, 1979 року, переведена на посаду помічника лісничого в Борщівське лісництво, без відриву від роботи здобувала вищу освіту у Львівському лісотехнічному інституті, куди вступила на заочне відділення. Борщівщина огорнула її своїм теплом, ставши її домівкою і місцем праці.

Ніжні руки, добрий й ласкавий погляд, завжди усміхнені. А як же інакше? Адже працюють у галузі, яка продукує таке необхідне й корисне для всього живого – повітря, є місциною для відпочинку, захищає від різноманітних природних катаклізмів, є джерелом пошуку душевного спокою й себе. Чи ви бачили коли-небудь людину, яка виходить із лісу без позитиву? А що вже говорити про людей, які там працюють. Вони заражають своїм позитивом оточуючих у прямому й переносному значенні цього слова, бо продукують те, що дарує навколишньому світові таке життєво необхідне. І є його уособленням. Все це про наших жінок, які незважаючи на свою ніжну душу обрали для себе одну й найважчих, найдостойніших і найвідповідальніших професій – лісівничу.

Прес-служба Тернопільського ОУЛМГ