Новина

Господар заповідника

Михайло Музика більше тридцяти років свого життя присвятив найромантичнішій у світі професії

На роботу – до лісу, весь час спілкуєшся з природою, щодня бачиш її красу, знаєш досконало кожне дерево і стежечку… Романтика? Ні, це – професія, що переростає у буденну справу, яка має конкретні завдання і насущні проблеми, щільний графік і вимагає постійної важкої праці.

Так можна охарактеризувати роботу лісника – головну посаду лісової охорони. Проте, окрім, власне, охорони лісу, лісник бере участь у всіх лісогосподарських роботах, займається лісорозведенням та лісовідновленням, стежить за станом дерев. Крім цього, лісник організовує ремонти лісових будинків, догляд за ними, будівництво лісових доріг, контролює їхню якість та стежить за правилами користування лісом.

Чи не лякає такий перелік «неромантичних» справ лісника? Не налякає, якщо людина наділена такими якостями, як мудрість, мужність, витривалість та терплячість.

Працювати за будь-яких обставин

…Кожен день у турботах, ритм напружений, ненормована праця за різних погодних умов, розумова і фізична. У такому ритмі живе уже понад 30 років директор всесвітньовідомого заповідника «Медобори», що у смт. Гримайлів, Михайло Музика. Народився від у Копичинцях, у сім’ї службовців. Після закінчення школи вступив до Львівського лісотехнічного інституту. Професію лісника обрав не випадково: виріс біля лісу, до того ж двоюрідний брат працював лісником. Мабуть, це стало вирішальним у виборі майбутньої професії. А ще – велика любов до природи, до усього живого.

Трудову діяльність розпочав у Бучацькому лісгоспі. Опісля працював лісником Гримайлівського лісництва. З початку створення заповідника (1990 рік) – очолює колектив ПЗ «Медобори», що займає площу 10,5 тис. гектарів.

Ось такий короткий штрих із біографії директора єдиного заповідника у Тернопільській області. Ніби й нічого особливого та надзвичайного. Проте особливість тут все-таки є. Михайло Ярославович – людина з особливими потребами. Він пересувається з допомогою інвалідного візка.

Сьогодні я дякую всім: керівництву, колегам сім’ї за те, що вони не дають опустити руки. Таких людей, як я, не можна жаліти. Ми повинні завжди тримати себе у підвищеному життєвому тонусі, щоб не «розкисати». Повірте мені, якщо людина переконає себе, що вона хвора, на ній можна поставити хрест.

Михайло Музика, щодня перемагаючи хворобу, продовжує займатися улюбленою справою – охороняти заповідник та розбудовувати його інфраструктуру. До речі, саме під керівництвом Михайла Ярославовича та за сприяння начальника Тернопільського облуправління ЛМГ Ігоря Попадинця й було повністю реконструйовано адмінспоруду заповідника «Медобори».

Є кому передати досвід

Робота лісника – це повна віддача лісу. Занурюєшся у справи з головою, працюєш і вдень, і вночі, адже графік роботи – ненормований. Тому й сім’я, маючи удома господаря-лісника, із цим мириться. А вона у Михайла Ярославовича чималенька – дружина Ольга, яка працює головною медсестрою Гримайлівської дільничної лікарні, два сини, донька, зять та невістка. І найбільша радість та потіха – півторарічна онучка Наталочка.

«Я тішуся тим, що у мене велика дружня сім’я, яка мене підтримує в усьому. Усі мої п’ятеро дітей (зять та невістка стали для пана Михайла рідними – прим. авт.) – це величезна радість, - розповідає Михайло Ярославович. – Молодший син Тарас вибрав справу мого життя. Потайки я горджуся цим, адже на вибір професій дітей ми з дружиною абсолютно не впливали. Зараз він навчається у магістратурі Львівського національного лісотехнічного університету. Таким чином мої професійні здобутки не пропадуть – буде кому передати свій досвід, а він у мене – чималий».

Велика сім’я Музик має свої традиції, а як без них? На усі свята – релігійні чи дні народження, члени родини збираються за родинним столом у матері Михайла Ярославовича.

Головне – любити природу

На запитання про проблеми й труднощі у роботі Михайло Ярославович каже: «Про це не звик говорити. Бо ж як все йде гладко, то також не добре, - додає усміхаючись. – Тоді людина заспокоюється, а в роботі треба горіти. Основними критеріями праці, будь-якої, я вважаю, - виконувати сумлінно свої обов’язки, ставитися до них відповідально, бо це твоя робота. І, звісно, у нашій сфері головне – любити природу».

«Я – щаслива людина, бо дуже люблю свою роботу», - каже просто і щиро. Зізнається, що й у вихідні дні важко всидіти без лісу. Проте ще одне захоплення у нього все-таки є – це пасіка. 24 вуликів тішать господаря своїми «урожаями». Михайло Ярославович зізнається, що відпочиває біля бджіл. Щоб займатися бджолярством професійно потрібно багато часу, а його у пана Михайла катастрофічно не вистачає. Також Михайло Ярославович любить читати.

Захоплено розповідає лісник про свої зелені володіння, місцини, якими вирізняється його заповідник. «Приємно дивитися, як росте ліс, посаджений тобою 30 років тому: коли висаджені 30-сантиметрові дубки зараз сягають 15 м у висоту, - розповідає господар «Медоборів». – Наше завдання – зберегти те, що є, і відтворити те, що втрачене. За 20 років є великі напрацювання. Сьогодні ми можемо сказати, що твердо стоїмо на ногах. Ми виховали покоління науковців, з якими рахуються не лише в Україні, а й за її межами».

Фауна заповідника надзвичайно багата. Із представників тваринного світу тут живуть олень, козуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук. «Можна сказати, що, нарешті, ми хоча й не повністю, але все ж таки позбулися браконьєрів. За останні роки не було жодного порушення», - розповідає Михайло Музика.

Є у Медоборах і карстові озера, які не замерзають у найсильніші морози й світяться вночі. «Основне наше досягнення – це колектив. Майже усі працюють від самого початку створення заповідника. Всі розуміють, що вони повинні ставитися до своїх обов’язків відповідально», - розповідає Михайло Ярославович.

Зі слів Михайла Музики, «Медоборами» активно зацікавилися 5-6 років назад. Сюди приїжджають вчені з різних країн світу – Польщі, Німеччини, Франції. Частими відвідувачами заповідника є учнівська молодь. Проводяться тематичні екскурсії та різні заходи. Відчутним є сприяння і допомога з боку Тернопільського ОУЛМГ та держави. Підприємство повністю фінансує держава. Штатні працівники вчасно отримують заробітну плату. Однак, як наголошує Михайло Ярославович, хотілося б збільшення асигнувань, бо, як-не-як, заповідник – це науковий центр, де працюють ентузіасти, фанатично віддані професії люди. Саме про фахівців турбується очільник заповідника. І знає чому. Це ж не кожному під силу й до снаги щоденно досліджувати на заповідній території камінці, рослини, дерева, а також збирати колекції метеликів з науковою метою. Дійсно, правильно каже директор заповідника: «Щоби у нас працювати, потрібно, найперше, змінити свідомість особи». А зміни полягають у бережливому ставленні до гілочки, грудочки землі і маленької комашки. Власне, це і називається охороною флори і фауни України».

         На фото: працівники природного заповідника "Медобори", які щоденно турбуються про все живе і неживе на заповідній території на чолі з директором Михайлом Музикою

Софія Лінчевська,

газета "Місто"